Ефективна комунікація між лікарем та пацієнтом: міжнародний досвід і науково-методологічна основа
DOI:
https://doi.org/10.24144/2077-6594.3.2.2020.213732Анотація
За даними МОЗ України станом на початок 2019 року у нашій країні налічувалося 2,6 млн осіб з інвалідністю, з них 161 тис. дітей. Більшість із них потребують реабілітації. Вчасне та адекватне надання реабілітаційної допомоги таким пацієнтам дозволяє запобігти виникненню додаткових обмежень, сприяє максимально можливому відновленню функцій організму та пристосуванню до активного життя.
Відповідно до Наказу МОЗ України від 13.12.2018 № 2331 "Про внесення змін до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я»" лікар фізичної та реабілітаційної медицини має вміти організувати командну взаємодію між фахівцями, залученими до реабілітації, знати форми і методи санітарної освіти, інформаційні та інтернет-технології (Офіційний веб-сайт МОЗ України, 2020).
Таким чином, існує потреба у навчанні лікарів фізичної та реабілітаційної медицини основ здійснення міжособистісної та публічної комунікації на до- та післядипломному рівні з метою формування адекватного розуміння цілей, засобів і можливостей реабілітаційних заходів на популяційному рівні й формування прихильності до лікування у конкретного пацієнта.
Посилання
Gauvin, F.-P. (без дати). What is a Deliberative Process? Отримано 15 08 2019 p., з National Collaborating Centre for Healthy Public Policy: https://www.ncchpp.ca/docs/DeliberativeDoc1_EN_pdf.pdf.
Griffin, R., Neuwirth, K., Giese, J., & Dunwoody, S. (2002). Linking the Heuristic-Systematic Model and Depth of Processing. Communication Research, 29(6), 705-732.
(2005). Situational Theory of Publics. у J. Grunig, & R. Heath (Ред.), Encyclopedia of Public Relations. Vol. 2. SAGE Publications.
Renn, O. (1999). A Model for an Analytic-Deliberative Process in Risk Management. Environ. Sci. Technol.
Sheppard, B., Janoske, M., & Liu, B. (2012). “Understanding Risk Communication Theory: A Guide for Emergency Managers and Communicators,” Report to Human Factors/Behavioral Sciences Division, Science and Technology Directorate, U.S. Department of Homeland Security. College Park: MD: START.
Toth, E. L. (2009). The Future of Excellence in Public Relations and Communication Management: Challenges for the Next Generation. Routledge.
World Health Organization. (2008). World Health Organization Outbreak Communication Planning Guide. Geneva.
World Health Organization. (2013). Global action plan for the prevention and control of noncommunicable diseases 2013-2020. Geneva.
World Health Organization. (2016). Global difusion of eHealth: making universal health coverage achievable. Geneva.
World Health Organization. (2018). Global action plan on physical activity 2018–2030: more active people for a healthier world. Geneva.
World Health Organization. (без дати). Outbreak Communication: The Goal, Strategies and COntroversies: Evidence and Experience (DRAFT). Отримано з http://www.psandman.com/articles/OCBD-1.pdf.
Балашов, К. (2020). Modern science: problems and innovations. Abstracts of the 3rd International scientific and practical conference. Громадське здоров’я та культура: точки дотику (сс. 74-79). Stockholm: SSPG Publish.
Вороненко, Ю. В., Гульчій, О. П., Хоменко, І., Балашов, К., Туряниця, С., & Іорк, Е. (2017). Комунікаційна компетенція як складова комплексного навчання фахівців громадського здоров’я. Україна. Здоров’я нації, №3 (44).
Вороненко, Ю., Гульчій, О., Харченко, Н., Захарова, Н., & Балашов, К. (2020). Доказово побудована комунікація: необхідна передумова управління безперервним професійним розвитком. Український медичний часопис.
Гульчій, О. П., & Захарова, Н. М. (2010). Методологічні аспекти розробки навчальних програм для післядипломної освіти в охороні здоров’я. Науковий вісник Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, 197-201.
##submission.downloads##
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
